Зв’язаних хлопців, навіть поранених, як мішки з картоплею, закидали в машини.

Мене впізнали. Один з конвоїрів сказав: «О, наша любимица» і штовхнув в лапи іншому. Той змотав руки скотчем з усієї сили, а очі замотав так, що мене ледь не знудило в дорозі, бо очні яблука втискувалися в череп. Закинув в машину. Я поповзла наосліп.

На голову летіли баули зі словами: «Получайте, мародерки!» і купою матів.

Це був етап з Оленівки в Таганрог. Так почалося моє пекло. З побоїв, роздягання, принижень… Так почався час, в який я мріяла померти на «Азовсталі». Натомість я померла в Таганрозі. З мене вибили людяність і добро. З мене вибили мене.

Ненавиджу. Якщо інші дні йдуть як чергові Дні Народження, то сьогодні – день моєї смерті, не інакше. Вибачте, та повернулася не я. Чорт… мене ви не дочекалися.

Фото @kztsky“