Zoya Kazanzhy

Я вже два дні, від моменту оприлюднення інтерв’ю Зеленського нідерландському Nieuwsuur, думаю над тим, що формат «вечірнього президента» і виступи на міжнародній арені зі спічами, написаними професійними спічрайтерами, це могло би бути найкращим шансом, щоб світ не дізнався, який ти тупий.

Та ж ні. Пішов роздавати інтерв‘ю. І розказав:

західні партнери, зокрема США, попереджали про вторгнення і закликали готуватися до війни і вивозити людей за рік до початку бойових дій;

українська влада вирішила не сіяти “непотрібну паніку” і не знищувати економіку держави;

президент Володимир Зеленський знав про російське повномасштабне вторгнення;

йому пропонували (пряма мова) «бити у дзвони, рити окопи, вивозити людей з держави, і це треба було робити за рік до вторгнення”;

президент (пряма мова) «я з цим не погоджуюся, тому що не варто створювати непотрібну паніку. Це вплинуло б на нашу фінансову ситуацію, бюджет та економіку. Тепер ми це чудово розуміємо. Тільки коли вторгнення почалося, ми зробили ці кроки”.

У мене немає слів, чесно. Я розумію, що за Зеленського голосувала отара. Відповідальними виборцями, які робити свій усвідомлений вибір, таких людей назвати тяжко.

Ви розумієте, що у нас найдорожчі університети – це Офіс президента і Верховна Рада? Вони ж туди не працювати прийшли, а вчитися. Пам‘ятаєте мантри: та ж навчаться, головне, що нові, молоді і енергійні. Я мовчатиму про те, як швидко ці молоді/нові/енергійні стали корумпованими. І як дорого нам всім обходяться їхні помилки і дилетантство.

Маючи доказову інформацію, маючи доступ до розвідданих, маючи ресурси і можливості, і виявитися повністю НЕСПРОМОЖНИМИ захистити свій народ!

Сергій Марченко дуже добре сформулював план дій. Які могли би бути. Якби у влади був мозок.

«Що таке бути готовими до евакуації, але не панікувати і не обвалювати економіку:

1. Обладнати у всіх містах і селах, особливо, на північному і східному напрямках, бомбосховища. Обладнати – це не назвати старий смердюючий підвал бомбосховищем, а зробити підвал сухим, теплим, з підведеною питною водою, електрикою, каналізацією і запасом їжі на кілька тижнів.

2. Виділити резервні евакуаційні потяги. Хай старі, хай такі, що ледве їдуть, але вони мають стояти на коліях і бути готовими поїхати за годину.

3. Укласти угоди з автобусними перевізниками на випадок евакуації. Влада кожного населеного пункту мала б мати такі угоди і знати, скільки автобусів чи машин надасть кожен перевізник. Прийняти закон про евакуацію, який передбачить кримінальну відповідальність транспортних компаній за невиконання евакуаційних угод.

4. У кожному населеному пункті має бути відповідальний за евакуацію. Він знає всіх перевізників, з якими заключені угоди на евакуацію та резервних, їх мобільні телефони. Має отримувати за це зарплату і нести відповідальність.

5. Повідомити сусідів (Польщу в першу чергу) і підписати з ними угоди про збільшення пропускної спроможності митниці в рази. Набрати резерв митників та прикордонників, навчити, тренувати.

6. Обладнати на пунтах пропуску тимчасові табори для біженців. Хоча б з мінімальними побутовими умовами: вода, ліжко, туалет, польова кухня, медицинский пункт.

7. Прийняти спеціальний закон про виконання службових обов’язків державними службовцями під час війни. Визначити умови, за яких вони можуть евакуюватися і відповідальність за втечу і невиконання своїх обов’язків.

8. Сформувати єдину карту блок-постів на випадок вторгнення. Чітко визначити кількість блок-постів на трасах державного та обласного значення, повноваження та обов’язки постових, часові нормативи на перевірку. Завчасно призначити старших на блок-постах з числа поліцейських регіону.

Це вісім пунктів, які мали б суттєво полегшити життя біженцям і мали бути виконані для успішного проведення оперативної евакуації.

Жоден з цих пунктів не призвів би до паніки. Жоден з цих пунктів не призвів би до падінни ВВП.

Жоден з цих пунктів не був реалізований у повному обсязі».

Наші загиблі вже нічого не скажуть. Тому говорити маємо ми.”