“Кирило, не вмирай, я тебе люблю”

Галині Василівні нітрохи не заважали діти, які грали у неї під вікнами. В районі четвертої вечора жінка присіла подивитися телевізор, коли почула гучний хлопок.

– Я злякалася, серце підказало, що трапилася біда. Вийшла на ганок і почула, як Максимка каже: “Кирило, не вмирай, я тебе люблю, все буде добре”. Я злякалася ще сильніше, але слава Богу все життя пропрацювала на невідкладній. Вибігла, а дитина лежить із закривавленою головою у мене прямо під парканом, – згадує пережите Галина Василівна. – Схопила з дому чисту ганчірку, доклала її до голови хлопчика. Попросила інших бігти до дорослих. Максим привів до нас свого дядька, той уклав Кирила в машину і повіз до лікарні. Швидка до нас так і не доїхала – не було більше години.