Пробна війна. 15 років тому Росія спробувала захопити український острів Тузла. Розслідування

Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia's construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine's Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO
Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia’s construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine’s Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO

 

15 років тому, 29 вересня 2003 року, Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільшу кризу російсько-українських відносин на той момент.

«Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробною війною з боку Росії», — заявив у 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічну підготовку Москви до анексії Криму.

Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського моста, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. Як це було.

Чим була Тузла на момент конфлікту

Острів Тузла увійшов до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з’явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.

До того, як восени 2003 року Тузла стала об’єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало близько 30 сімей, переважно це були рибалки — такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го.

Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) — мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів.

До яких дій вдалася Росія

З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мала з’єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії.

Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надшвидкими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби.

Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.

Як Москва аргументувала будівництво дамби

Одночасно в інформаційному полі Росії поширювалося твердження, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення є законним і обгрунтованим.

На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму.

«Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, […] яка йде далеко в море, ось і все. Просто зараз вона відновлюється, її з’єднання з Таманським півостровом. Робота йде, піднімається її рівень над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт», — заявляв у жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той момент голова комітету Держдуми з міжнародних справ.

Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.

У той же час українська сторона виступала категорично проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з чинними договорами та міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території — як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою.

Як відреагував Київ

Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз’єднаному на той момент українському політичному середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України.

«Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», — заявляв тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави.

До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил.

«Керченський полк Національної гвардії […] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях», — нагадує про події 15-річної давності ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.

Чим завершився конфлікт

Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня.

22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем’єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою.

“Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. […] Як повинні діяти завтра українські прикордонники — пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? […] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення “, — звернувся він до депутатів.

Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем’єр-міністри України і Росії.

Однак незважаючи численні двосторонні консультації, які пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки.

Анексія Тузли у 2018 році

У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м.

У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.

Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається українською, а подібні дії так званої ради міністрів Криму не матимуть жодних правових наслідків з міжнародної точки зору.

«Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається у принципі такою ж, як і з Кримом — незаконна анексія. Все!» — резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли в 2003 році.

Інна Семенова, Національне бюро розслідувань України

Вадим Гладчук та Автономна Адвокатура оскаржили диктаторський та корупційний указ Порошенка про блокування соцмереж

Gladchuk-podae-u-sud-na-Pilipishina1

 

Громадський активіст та журналіст Вадим Гладчук оскаржив у суді диктаторський указ президента Порошенка про блокування популярної соціальної мережі Вконтакте, пошуковика Яндекс, поштових, антивірусних та інших сервісів російської розробки, повідомляє sprotiv.org.

Також Гладчук вимагає оприлюднення конкретних підстав та обґрунтування пропорційності санкцій стосовно усіх, хто піддається санкціям, щоб було видно, що санкції накладені законно, без свавілля та корупції. Вимоги Гладчука підтримала та захищатиме в суді Громадська організація «Автономна Адвокатура».

«Порошенко поводиться, як Путін та Янукович. Вирішує за українців, якими сайтами користуватися. Це порушення прав людини, неприпустиме в демократичній державі, яку ми будуємо» – обурюється Гладчук. – «У мене є сторінка на Вконтакті, де я багато років веду безкомпромісну інформаційну війну проти кремлівських злочинців, корупції та беззаконня.
Ніхто мою сторінку не закрив, тому чутки про вплив спецслужб на політику соцмережі сильно перебільшені. Закривати соцмережі, бо ними можуть користуватися шпигуни та терористи, така сама дурниця, як перекривати вулиці, щоб злочинці не могли ходити містом. Від такого свавілля більш за все страждають прості порядні люди».

За словами Гладчука, він подав позов про визнання незаконності та скасування ст. ст. 1, 2 Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», бо Україна має зберігати людське обличчя під час війни, щоб ми не повторили путінсько-чекістський жах і абсурд Росії, де чавлять тракторами ворожий сир пармезан, арештовують за протестні мітинги, покемонів та йогу і називають громадськість «іноземними агентами».

«У позові йдеться про те, що санкції, введені в дію указом Порошенка, є незаконними, оскільки вони прийняті без належних підстав та без дотримання принципів, встановлених Конституцією та законом про санкції» – розповідає автономний адвокат, магістр права Юрій Шеляженко.

– «Також санкції є протиправними, оскільки порушують низку прав людини, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини, зокрема, право на свободу слова, право власності, тощо. Звичайно, для дотримання балансу інтересів, зокрема, для захисту національної безпеки порядок реалізації прав може регулюватися, але тільки на основі верховенства права: тобто, на засадах законності, необхідності в демократичному суспільстві, пропорційності. Всі ці вимоги були проігноровані Порошенком та РНБО. Санкції не мають гідного юридичного обґрунтування, явно не прораховані пропорційно праву та відповідальності, наприклад, репресують не тільки окремі російські корпорації, а й мільйони українців, боротьба яких за українські інтереси в російських соцмережах перетворює ці соцмережі на поле демократичного діалогу, потужне знаряддя протистояння свавіллю путінських спецслужб та воєнщини».

Також у позові зазначено, що диктаторський указ Порошенка є зароблянням грошей на війні. Судячи з опублікованих останнім часом досліджень економістів та заяв представників IT-бізнесу, так звані санкції не стільки ізолюють українців від впливу Росії будь-якою ціною, не соромлячись правопорушень, скільки допоможуть наближеному до влади бізнесу переділити адміністративно-командними та корупційними методами ринок телекомунікаційних послуг, а також державних закупівель, оскільки під санкції потрапили десятки переможців торгів, що зумовить додаткові бюджетні витрати через підвищення цін та нові тендерні процедури.

Громадськість збиратиме підписи за відставку Порошенка. Відео

pres-Gladchuk-Shelyazhenko-2015-05-500x258

З мітингу біля Верховної Ради України 2 червня 2015 року почнеться збір підписів за відставку президента України Петра Порошенка на знак протесту проти його корупційних зв’язків з олігархом Дмитром Фірташем, який хоче купити всю Україну кривавим золотом з гаманця Путіна. Про це оголосили громадянські активісти на прес-конференції в агентстві “Інтерфакс”.

Редактор інтернет-видання sprotiv.org Вадим Гладчук вважає, що Фірташ купив Порошенку президентське крісло: “Після Революції Гідності був великий запит суспільства на зміни, на реформи. Як могло статися, що лідером цих змін раптом став вважатися корупційний стовп режиму Януковича, той самий Порошенко, який ходив за Януковичем міністром економіки серед інших сатрапів диктатури? Нас нагодували локшиною, засліпили нам очі. Це коштувало дуже дорого, тут не обійшлося без ін’єкцій бабла від потужного олігарха. І зараз Фірташ завдяки розслідуванню американських слідчих змушений був зізнатися у суді, що саме він влаштував кастинг на пост президента. Від нього залежало, хто очолить Україну: або Кличко, або Порошенко. Фірташ допоміг їм домовитись, що президентом стане Порошенко, а Кличко отримає Київ і його люди сформують половину списку Порошенка. Чи міг Фірташ таке казати, якщо б не він купляв президентське крісло, якщо б це крісло не лежало практично в його кишені?”.

За словами редактора газети “Правдошукач” Юрія Шеляженка, всі факти свідчать на користь такої версії, що олігарх Фірташ вже давно визначає політику Української держави за допомогою технології одночасного корумпування і влади, і опозиції. Зараз він підтримує режим Порошенка і опозицію Льовочкіна. Так само раніше він контролював адміністрацію Януковича через того ж Льовочкіна та контролював опозицію, фінансуючи Кличка. До того ж Фірташ формує громадську думку через кишенькові мас-медіа та корпоративну лояльність трудових колективів багатьох структур великого і середнього бізнесу, які йому належать частково чи повністю. І що характерно, багатство та вплив Фірташа повністю залежить від торгівлі російським газом, стратегічним ресурсом, до якого Кремль дає доступ тільки своїм людям.

Юрій Шеляженко розповідає: “Олігарх Фірташ є партнером олігарха Ротенберга, а Ротенберг є гаманцем Путіна. Тому я переконаний, що владний і опозиційний мейнстрім в Україні фінансується з гаманця Путіна. Ви спитаєте, навіщо Путіну фінансувати українську владу, яка нібито воює з Путіним? Справа в тому, що Росія програла технологічне і економічне змагання з США. Саме лідерство у цих сферах визначає світового лідера, яким Росія з її імперськими амбіціями завжди хотіла бути. Путін намагається компенсувати поразку в економічному змаганні з США, звертаючись до воєнної справи, в якій Росія вважається досить сильною. Він думає: якщо у мирний час США є світовим лідером, єдиний спосіб зробити світовим лідером Росію — почати велику війну. А для цього йому потрібен ворог, який би грав з ним у піддавки, бо США Путіну не по зубах. І роль карикатурного ворога, на жаль, дісталася Україні”.

«Майдан зрадили, замість просування патріотів до влади їх послали помирати в котлах у спровокованій війні, а при владі опинився службістсько-воровський режим за зразком путінського, зрозумілий і підконтрольний Путіну», — вважає Вадим Гладчук.

“Є багато навіть зовнішніх схожостей у тому, що робить Путін і що робить Порошенко на гроші Фірташа. Порошенківське гасло Єдина Країна схоже на путінську Єдину Росію. Обіцянка Порошенка подвоїти ВВП до 2020 року повторює таку саму обіцянку, що її давав росіянам Путін. АТО на Донбасі копіює путінську контртерористичну операцію в Чечні. Банда Порошенка багато обіцяє власному народові і всьому світу, імітує демократію на західні та путінські гроші, в тому числі легалізовані на заході протягом всього XX століття — це, за моєю версією, легендарне золото компартії, яке не зачепили жодні санкції. І куплені на золото компартії СССР карикатурні антикомуністи своєю тупістю, брехливістю та продажністю дискредитують лібералізм і наче рекламують СССР та Путіна, провокуючи всіх робити дурниці, а в критичний момент усіх зраджуючи у інтересах чергової піррової перемоги Путіна. Кремлівський тиран вже потирає рученята, бо на тлі цієї війни світ все більше його боїться. Страх — джерело його влади. Путін хоче бути всесвітнім паханом і діє за принципом: бий своїх, щоб чужі боялися та поважали. Бо корені справжньої, ще не спорченої ігом кочевників Росії тут, у Києві, в Київській Русі. Колись ми були братніми народами. Але Путін і рідного брата продасть заради шапки Мономаха, це загальний гріх всіх наших лідерів, у випадку Путіна посилений хворобливою манією величі, бо він марить, що після великої війни всі західні лідери навшпиньки перед ним ходитимуть”, — стверджує редактор «Правдошукача» Шеляженко.

Збір підписів за імпічмент Порошенка необхідний для порятунку Революції Гідності від контрреволюції путінських зрадників, куплених Фірташем, тому підписи почнуть збирати на Майдані — заявила Вікторія Полець, активістка Правого сектору.

Україну у НАТО, — Вадим Гладчук. Пряма мова

Вимагаю від кнопкодавів у #Рада негайно ухвалити рішення про вступ України до НАТО.

Тільки так зараз ми зможемо захистити територіальну цілістність та незалежність України від провокацій Росії.

Якщо це рішення диктатор Турчинов на розгляд парламенту не винесе — він зрадник та агент Кремля! Як і Тимошенко, яка підписала грабіжницькі газові угоди з Путіним.

Україну у НАТО!

nato2

Репост!

 

Вадим Гладчук, Фейсбук, Спротив

«Мало дали!» — Гладчук считает несправедливым приговор экс-премьеру Тимошенко

На фото Вадим Гладчук
На фото Вадим Гладчук

Редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив», заместитель председателя политсовета Партии Народный порядок Вадим Гладчук считает несправедливым приговор экс-премьеру Юлии Тимошенко.

«Мало дали! Всего семь лет за кабальные газовые соглашения с Россией, которые Тимошенко подписала с премьером Путиным – это очень мало за те многомиллиардные убытки, которые каждый год несет украинское государство. Ведь Украина платит России самую большую цену за газ в Европе – эксперты называют базовую цену в 450 долларов за кубометр, тогда как Германии Кремль продает газ по 250 зеленых. Газовая афера Тимошенко – Путина делает нищим каждого украинца – «юлькина цена» на газ сегодня входит в стоимость высоких тарифов на жилищно-комунальные услуги. У меня нет никаких сомнений, что в тимошенковский контракт с Газпромом был заложен процент отката для Юлии Владимировны. К сожалению, наши правоохранительные органы пока оказались неспособными найти оффшорные счета этого прокремлевского политика и конфисковать средства в пользу государства», так прокомментировал журналистам Вадим Гладчук решение Печерского суда по делу Юлии Тимошенко, сообщает «Спротив».